Пронизана морем, сльозою умита,
Цілована вітром під байки птахів.
Мов ковдрою, притчами різними вкрита
І знову хтось соколом з неї летів.
Згорбатилась тінню, над водами дише,
Камінням накрила скривавлене дно.
Єдину рослину вітрище колише
Та слід залишився на ній все одно.
Розбиті серця йдуть на скелю звабливу,
Їх тягне магнітом вершина стрімка.
Так вабить польотом в безвихідь мінливу
І грань між світами прозора й тонка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320648
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.03.2012
автор: Любов Чернуха