Ти така, як весна, зачарована!
В темноті відзеркалиш любов
і на поміч прийдеш знов і знов, -
сто обра́з, а ти зовсім не стомлена.
Де навчитися, мамо, прощати так?
Так як ти не втрачати надій,
спопеляти думок своїх рій.
Вірить в совість людей, у слова?!
Надто дикий стаєш і натомлений...
Егоїстів - куди не поглянь,
їхня правильність і море знань.
І вмираю так, мамо, докорами...
́́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320730
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.03.2012
автор: Ліна Біла