Тече вода буття на жорнова,
Спливає час… Лишаються слова
Бульок намистом в пам’яті моїй,
Як монумент мертворожденних мрій.
У веселковім сяють кришталі:
Фундаментальні, трепетно-малі.
Я намагаюсь скласти з них рядок,
У глибочінь стрімку зробивши крок.
По течії вони збігають геть,
В тумані зради блимаючи ледь.
І лускають в буденній рогозі,
Втопивши око у гіркій сльозі.
З останніх сил пливу під жорнова,
Де задумка кружляє ще. Нова…
Та бризки, під ударами руки,
Згубили й то… Течуть, течуть роки.
Поволі зупиняється мій млин,
Вбавляючи криштальних балерин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321121
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.03.2012
автор: Осіріс