Живи! Поки тобі ще живеться!
Поки зорі світять для тебе,
живи, поки сонце сміється...
Живи, моя любове і потребо!
Стомився? Просто зачекай.
Подихай і вперед! До бою!
Із закликом "Просто кохай".
У війну, що називається любов'ю...
Упав?.. Друга за руку тримай
і у відповідь лиш посміхнися.
І дружбу вірну впізнай...
А друга немає?.. Молися!
Попросять?.. Ти просто віддай,
може їм це важливіше!
І подяки краще не чекай -
просто добро й нічого більше.
Добра не оцінили?.. І нехай.
Сердитись, повір, не треба.
У відповідь просто кохай;
живи, моя любове і потребо!
Закрили двері?.. Ну то йди.
Не треба?.. То не повертайся.
І не чекатимеш біди.
Не хочуть - то не зупиняйся!
Хочуть учити?.. Так учись!
Знання ніколи не завадять.
Не хочеш?.. Ну а ти змирись,
вони ж тебе не зрадять.
А якщо людина раптово
тебе просто зрадить колись,
не злися, моя любове,
ти просто прощенням помстись...
Душу відкрили?.. Дивися,
істину серця пізнай!
У відповідь ти посміхнися,
тільки до краплі все не давай!
Коли небудь тобі доведеться
повірити всім цим словам.
Живи! Поки жити вдається.
Бог бачить усе, тут і там...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321185
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.03.2012
автор: Віталія Абрам'юк (Івасюк)