По околиці столичній мчала сіра електричка
В електричці всі сумні.
Очі втупивши додолу, мовчки їхали додому
сірі люди, сірих днів.
Сірий день відгомонів і замислені в вагоні,
На натруджених долонях, розглядали знаки долі
в сірім світлі ліхтарів.
Ні веселощів ні слів за турботами немає…
Все дарма… ніхто не знає
Чом завзято оминають потяг наш щасливі дні?
чи ми бідні, чи дурні?
Чому так? Чому б і ні…
Вийшов дядько «хто б послухав» -
Вішає лапшу на вуха про магічний супер-клей.
Посередині вагону зазиває низьким тоном:
«Покупай да поспеши»,
Та нажаль, не склеїть дядьку він розбитої душі…
Далі бабця-божий дар пропонує календар –
пачку нових днів дарує за мізерний гонорар.
Згода, бабцю, днів щасливих відвантажте А4…
Я спланую дім у Ялті та у Києві квартиру!...
Знову тиша у вагоні, міряють колеса час.
Аромати алкогольні вже споріднили всіх нас.
Ось зупинка (ну нарешті) бачу близько рідний дах.
Від сумних думок подалі розбіжімось по домах…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321614
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.03.2012
автор: Ольга Бершадська