(ранкове, для настрою)
Скільки років водив
Між чужих берегів,
Свою шхуну, обходячи мілі…
Аж, у тиші заток,
Твій угледів ялок
І вітрила незаймано білі.
Зупинив я судно,
Якір змулив мій дно,
Такелажем занило бажання.
Заволав навіть аж:
- «Похіть, на абордаж!!!»
І гаками злетіли зізнання.
На своїм язиці,
Із пістолем в руці
Пролетів між бортами прелюдій.
Компліменти до ніг,
Я шрапнеллю… як міг,
Королеві встелив пишногрудій.
Легко думав візьму,
Ще поживу одну!
Та не тут воно, братики було!!!
Вона шлюбу стилет,
Піднесла на перед,
Навела ще й вагітності дуло.
Впав на палубу я,
Запетляв, мов змія:
- Відпусти! О морськая перлина!
Посміхнулась в одвіт:
- Не пручайся мій світ!
Бо навічно твоя, вже дружина!!!
Впаморочився ум,
А вона мене в трюм,
Де сімейні проблеми щурами…
Холостяцьке судно,
Шлюбом звергла на дно.
До стерна прикувала дітками.
І бувалий пірат,
Між одруження грат,
Мрію чайкою пустить в безмір'я…
Флібустьєрка його -
Яструбочка свого,
Щоб розпусті той вискубав пір’я.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322023
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2012
автор: Осіріс