Холодний, мов лід, мов камінь, стіна.
Мов скеля, на березі синього моря
В очах світло зірки і неба манА
Ні крапельки тіні. Ні смутку. Ні горя.
Зацьковані псами дорожніх узбіч
Що часто зриваються й падають мимо
Привиклий до змін. До зовнішніх змін.
Проте, найсправжніше - зАвжди незримо
А ти, мов той промінь, мов та течія
Що хвилею гОйдає, точачи скелю
Ти так її прагнеш, то - спрага твоя
Коли ти нап"єшся - їй будеш за стелю
Лиш сотні жалких поцілунків твоїх
Обійми гарячі, сповнені болю
Зітреш його смуток, виточиш міць...
Тепер він не твій - подарований морю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322121
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2012
автор: Стефан М.