І наші шляхи розійшлися.
Ти знаєш, що це вже навік..
Не візьму тебе більш за руку..
Реальність збиває нас з ніг.
Пообіцяй, що ти станеш щасливий!
Пообіцяй, що доб"єшся мети!
Я буду з тобою думками,
Навіть коли відмовишся ти.
А зараз так хочеться тиші..
А зараз лиш чую гудки..
І серце так крає від болю..
Не маю я більше мети..
Так хочеться сісти у поїзд..
Вечірній маршрут в нікуди..
Дивитися людям у очі..
І шукати там зміст пустих слів..
Щоб глянути прямо і бачить
Там захід усіх своїх мрій..
А зранку проснутись на сході
І зрозуміти початок близький.
Я вийду..вокзал, метушня..
І безліч людей, безліч справ..
Усі у собі, без сенсу, мети..
Таксі! Мене далі вези...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322285
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2012
автор: Вікторія Корицька