Демон

Цей  демон  зваблював  її  довго.
 То  ліжко  красив  анемонами,
 То  кавові  зерна  з  плантацій  Того  
 Сіяв  у  неї  на  підвіконні  -
 І  виростали  із  них  дерева,  вкриті  орхідеями
 А  опадали  метеликами,  а  не  листям…
 То  шалено-красивими  ідеями
 В  її  серці  відшукував  місце.
 То  опівночі  на  червоних  мустангах
 Чатував  при  вікні  у  зливу
 І  перли  великі,  як  манго,
 Їй  носив,  як  дитина,  щасливий.
 То  влаштовував  зоряні  вояжі
 Від  Оріона  на  Альдебаран.
 І  навіть  відрізав  шматочок  своєї  душі  –
 Так,  душі!..
 Щоб  безсмертною  стала  вона…

 Але  вона  довго  його  не  хотіла,
 Бо  помітила  в  смолі  кучерів  ріжки.
 І  навіть  дивна  краса  його  тіла
 (що,  зізнаюсь,  часто  їй  марилась  в  ліжку  )
 Не  справляла  належний  ефект…
 Вона  б,  може,  його  й  прийняла,
 Якби  не  гидливе  оте  «фе-е…»
 Через  ріжки  у  волоссі  немов  смола…

 І  коли  він  нарешті  усе  зрозумів,
 То  не  став  демонічно  її  карати  –
 Сумно  всміхнувсь…і  не  стало  більш  див,
 Лиш  чорні  пір’їнки  кружляли  в  кімнаті…

 28,02,2011

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322789
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 17.03.2012
автор: Ольга Ярмуш