Чи ж я скажу все те, про що хотіла?
Чи вітром змиє в темну каламуть?
Чи ворон підібравши чорні крила,
Розсипле того слова справжню суть?
Чи я слабка, що все шептати маю?
За осокори лепет зачеплю.
Нехай чекає того дня. Не знаю
Чи зможу вже сказати, що люблю...
Чи розгорну всі хмари в піднебессі,
Щоб чисте стало, наче полотно.
І викладу, нанизаними в серці,
Разками намистинок. Чи ж давно
В руках їх розсипала, наче зорі
І розливала із долонь тепло.
Ловила крапельки дощу прозорі,
Вмивала слово , чистим ,щоб було...
Носилась мовчки я із сокровенним,
Вимощувала в серці його час.
Весною надихала ... І щоденно
Ставала мрія довшою до Вас..
А почуття вже розпирало груди,
Весняна повінь розлила думки...
Моє кохання. Що тепер з ним буде?
Освідчуйтеся першими, жінки!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323030
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2012
автор: Тетяна Луківська