Цвітуть конвалії,
Тумани яром сірі
Пливуть за обрій.
Нерозбуджена блакить
Прекрасно-ніжна і чутлива.
Неначе юна діва спить.
І в прохолоді трави сонні,
І в росах – зорях білий світ.
Розкинувши зелені коси,
Верба вдихає ранку цвіт.
І сниться їй проміння сонця,
Весна дзвінка і в косах цвіт,
І чиста юність, і всесильна,
Незаймана вітрами літ…
Їй сняться води ставу сині,
Дзвінкі хлоп'ячі голоси.
А вітер коси заплітає
Барвінком чистої роси…
Верба стара…
понад водою…
У сні ранковім усміхалась.
Було так добре
і так світло.
І щастям на душі співалось…
А в прохолоді трави сонні,
І в росах – зорях білий світ.
Розкинувши зелені коси,
Верба вдихає ранку цвіт.
Цвіли конвалії надії,
І нерозбуджена блакить
Була прекрасна і чутлива,
Неначе юна діва спить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323047
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2012
автор: Анатолій Штанько