Так тихо, аж нестерпно… За які
Тяжкі гріхи любов карає штилем?..
Затихнув шторм. І лабіринт вузький
Веде мене в пітьмі вже котру милю…
Хотіла я забути. Тільки світ
Невпинно скандував про все колишнє.
Тепер замовк. Лиш тіні, мов живі,
На стінах каяття мені залишив.
Мої слова втопталися в багно,
На березі печально квилить спомин,
Як хворий птах. Тобі вже все одно.
Зламавсь об скелю золотавий промінь.
Роздягнені байдужістю стоять
Дерева болю у густім тумані.
Колись була «кохана» і «твоя»,
Тепер – на Ви, і знову просто «Пані»…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323080
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2012
автор: Лілія Ніколаєнко