Відійди. Відійди й не приходь,
Не принось мені зло і турботи.
То тобі, може, лише здалось,
Що нема мені більше роботи,
Ніж втрачать, ніж втрачати свій час
На кружляння по твоїй орбіті.
А я ж бачила нас, тільки нас,
Нас удвох у прекрасному світі.
Я з тобою була скрізь. Завжди.
Я натхненням була твоїм, тінню.
А тепер ти від мене іди.
Буду вільною. Будеш ти вільним.
Як багато років вже пройшло,
Сивиною покрилися скроні.
Я не знаю, чи щастя було,
Чи тримала його у долонях?
Ніби поряд ти, ніби й нема.
Чи ти, може, мене й не помітив?
Я змирилась. Бо все то – дарма.
Я стомилась бездарно так жити.
Ти підеш. То іди й не приходь.
Я стомилась від щастя такого.
Чи ж то щастя – самотність удвох?
Не такого просила я в Бога.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323217
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2012
автор: Ліоліна