Бавилися якось на березі моря Данько та Захарчик. Будували великий замок з піску. Аж раптом, хвиля винесла на берег стару чудернацьку пляшку.
– Давай відкриємо, – запропонував Данько, – а що, як там записка від Робінзона, чи джин.
– Джин, ха-ха, – розсміявся Захарчик, – ти, Даньку, не маленький, а в казки віриш.
Та вже за мить Захарчик перестав сміятися, бо з пляшки, яку відкрив Данько, з’явився… Справжнісінький джин!
– Що побажаєте, мій господарю? – запитав джин у розгубленого Данька.
– Я… не знаю… , – ледве зміг мовити Данько, – зі мною ще такого не траплялося…
– А з ким траплялося? Ти що,лови момент! Таке буває раз в житті! – радив йому Захарчик.
– Не знаю я! Справа незвична… А тут ще й така спека, а під палючим сонцем, щось, не дуже добре думається…
– Як побажаєте, мій господарю, – сказав джин. У ту ж мить на небі з’явилась хмаринка і затулила сонце.
– Ух-ти, а можеш зробити дощ? Вже так давно дощу не було – пожвавішав Захарчик, –Дань, скажи йому. Тобі що, для мене навіть одного бажаннячка шкода? Ти ж мій друг! Чи ні?
– Звичайно що друг, але не поспішай, тут подумати гарненько треба.
– А що тут думати? Давай гору цукерок побажаємо, чи гору морозива! Та ні, морозиво розтане – спека, а від цукерок пити захочеться… О! Придумав! Давай, води газованої побажаємо, багато-багато! Діжку! Ні, ціле озеро! Ні! Ціле море! Так, море!
– Ні, – рішуче мовив Данько.
– Ну-у, Даньку, хай твій джин зробить море з солодкої води, – почав уже канючити Захарчик, – ну-у, будь ласочка… А то… а то я більше не друг тобі! Так і знай! Шукай собі іншого друга!
– Та, хай вже буде те море солодким, – зрештою погодився Данько.
– Як побажаєте, мій господарю, – знову сказав джин, і тієї ж миті море стало рожевим і вкрилося бульбашками.
– УРА!!! – Закричав Захарчик і побіг до води. Море дійсно стало солодким! Але…
– Фе-е-е, таке я пити не буду! Скажи джину, щоб море зробив холоднішим і щоб риба та медузи зникли! – знову закомандував Захарчик.
– Ні, Захарчику, досить. Хай все буде, як раніше, – промовив Данько. Тієї ж миті все стало, як було, а пляшка з джином зникла. Зникла і хмаринка, знову яскраво засяяло сонечко.
– Та що ж ти наробив? Ми… ми таке б могли забажати!!! – не вгамовувався Захарчик.
– Хай все буде, як є. Хіба треба комусь море з солодкої води, та ще й без риби? – промовив Данько. А воду можна в магазині купити. Холодну і без медуз.
Чи було це, чи ні – хтозна. Тільки батьки малого Захарчика ще довго не могли витягти свого сина з води: він все пірнав біля берега та шукав щось на дні моря, але, ніяк не знаходив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323222
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2012
автор: Людмила Калита