Живи, живи, моя надіє!
І хоч життя дає уроки,
Віщують крах лихі пророки,
Та нею все ж таки живу
Й на перехрестях всіх кричу –
Забрати це ніхто не сміє!
Та чи діждусь її – не знаю.
Кому віддати це буття,
Що дарувало нам життя?
Воно згорає від терпіння,
Чийогось підлого невміння
Відкрити людям браму раю.
Не треба маятися, птахо,
Не бийся крилами в вікно, –
Воно відчинене давно.
Та тільки там брехня і підлість
Тих, хто уже забув про гідність.
Там все застигло вічним прахом.
Живи, живи, моя надіє!
Хоч і брехня одна кругом,
Освячена святим попом,
Та я за неї вболіваю
І що робити – я не знаю.
Її народ вже не воліє.
Міраж серця не сповиває.
І вже зневірена душа
Спіткнулася на два крила.
Байдужістю ментальність б’ється,
А хтось до крісла притьмом рветься.
Народ в голоблях засинає.
Живи, живи, моя надіє!
І не надійся на Майдан,
Його нечистий зґвалтував.
Та все ж надією живу,
Й на перехрестях ще кричу, –
Забрати це ніхто не сміє!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323620
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.03.2012
автор: Г. Король