Щоразу коли згадую вічність,
Ту вічність що називається мить.
Я до неї повільно крокую
Тому що, щось в серці болить.
Блукаю у пошуках віри
Тяжку знайшов я розраду
І вже ніколи не зможу повірить
В те, що було зі мною позаду.
Залишаю ті миті, далеко в душі
Там де холодно, темно і сухо
Лише після смерті вам розкажу
Все... говорячи німо на вухо.
Все далі тікаю, від свого життя
Від повторення, кожного дня
Що не день, то суцільна брехня
Це мій світ - моя маячня.
Знаєш, а він вартий цього життя
Краса темної ночі і світлого дня
Не марно, усе це Богом придумано
Щоб хотів жити в ньому тут я.
І я знову згадую вічність
Ту вічність що називається мить
Я до неї повільно крокую
Тому що, щось знову в серці болить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324191
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.03.2012
автор: Андрей Апостол