***
На скронях твоїх оселилась печаль
Ледь видимим інеєм літ.
І пам’ять, неначе тоненький кришталь,
Видзвонює спомини в світ.
Було... Ой, було, як буяли сади!
Вишнево стелилась весна...
То, може, й не все - до плечей гаразди́,
Та кликала юнь до весла!
І пригорщі зір... Не пекло ані мить!
Сміялись в душі солов’ї.
Неви́черпно ли́лась у серце блакить,
Ув очі озерні твої...
А нині - печаль притулилась до скронь.
Тужливо зітхають уста.
Помалу стихає невтримний вогонь,
І тануть між диму літа...
(23.03.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324459
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2012
автор: Леся Геник