***
Самотньо посиджу у голосистім сквері,
Де тужаться пташки накликати весну,
Де почуття гамселять у молодечі двері
Із бруньками разом втікаючи зі сну...
Де голубів наївність розсипана навсебіч.
Між крихточок підніжних - надії голосінь...
І сонечко, грайливо пощипуючи леді,
Ховає ніжки смутку у недосяжну тінь...
Схилившися на спинку, загля́ну в очі ясні -
Святі небес озера, що в гілочках тонуть...
Життя довкруг вирує... Яке ж воно прекрасне,
Коли душі під силу красу ту осягнуть!
(23.03.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324605
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2012
автор: Леся Геник