***
Іще одна, що вибилася з сил,
Що вже не в змозі волочитись тінню...
Яка ж сльота невпевнено-осіння
Шматує слабкість молодечих крил!
Кому те треба? Богові чи людям?
Опафоснілі, здиблені слова!
А в неї ж бо - душа! Вона - жива!
Ви ж знаєте, боліти, нити буде!
І все одно хапаєте пір’їн!
І все одно затягуєте штори...
Честолюбивці? А чи так - потвори,
Що вже самі в собі - межи руїн?
Стежки старі вистелює бруківка,
Така ж сама - байдужа і сліпа,
Як чиїсь очі, як чиїсь літа,
Як серце самолюбне і маківка!
(24.03.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324860
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.03.2012
автор: Леся Геник