Здається зайвою моя присутність тут:
ніщо не кличе за життя своє боротись...
Вже за спиною і не ангел, просто дух, -
і та чорнява усміхається навпроти.
Піти б за нею і не ли́шити слідів, -
її, холодної, вдихнути невагомість...
Душа марніє, значить - світ збіднів.
Я зникну геть, та що лишу натомість?
Півсвіту плаче, обертаючись, сміється -
такою, люди, є буденна стапричинність...
Але без мене і без вас все обірветься,
бо нитка довга, та знайдеться завжди кінчик...
Давайте жити, не ховаючись в самотність!
Бо темінь завжди поруч, навіть не гукай.
Бери за руки сонце - ось це невагомість!
Ти чуєш, бачиш! То цінуй цей рай!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325001
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.03.2012
автор: Ліна Біла