Німе забуття огорнуло своїм туманом податливі думки, що встигли стати ріднимим для чужого мозку.
Сліпці прозріли, але не захотіли побачити нічого. Сліпота виїла свдомість, лишилась тільки ілюзія свідомості, та всі заперечують беззаперечні факти6 так було завжди...
В ідеальному просторі утворилась тріщина, крізь яку просочилась одержимість власною бездумністю, що потрохи переростає в невидиму "пандемію" поколінь.
Свої живуть чужим, але чужі живуть своїм. Парадоксальні думки опутують змучену свідомість. Важко...
Особистість знищено. Залишились лише накази минулого, яким підкоряються всі...
Все і всіх заковано у кайдани минулого. Все і всі мліють від жорстокої безпорадності, але все ж не хочуть покидати свій світ.
Погасло світло у очах, а в крихітних зіницях видно тьму.
Чути тихий стогін майбутнього... Усе покорила покірність..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325247
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2012
автор: Fata Morgana