Якби я вмів читати думки,
То весь світ належав мені,
Я б не рахував прожиті роки
І не сидів за вчинки в тюрмі.
Я б просто рахував себе Богом
Який міг все, одразу змінить
Який міг з’явитись за рогом
І всі бійки, навік, заборонить.
Я б мав незбагненну силу в руках
Я б мав доступ керувати людьми,
Не старів, – хоч був би в роках
Не боявся б попасти у руки пітьми.
Я б міг вище неба злетіти
Кудись далеко, де ніхто не бував
Та все одно, я буду терпіти
Про те, яких дров нарубав.
Я б мав силу, міг усе замінити
Та чи потрібно ворушити старе?
Хоч завжди воно буде манити
Та колись таки зі мною помре.
Я не знаю! Хоч сім років душу гризе
Не стихає – ще сильніше болить
Ця тінь постійно за мною повзе
Як нарешті мені її загубить?
Навіть, великі люди, в душі можуть ридати
Та ніколи не скажуть про це
Про забуті вчинки може щось нагадати
До яких не підбереш ти слівце.
Той тягар заважає жити сьогодні
Не дає мені рухатись далі
Тримає над прірвою, біля безодні
Знущається, читає моралі.
Але я не Бог і, навіть, не Ангел
Тому все залишиться як і було
Мені не дали високого рангу
І не впустили під материнське крило…
24.02.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325323
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2012
автор: Крот