Проростаючи із завитків Всесвітніх мушель,
пісок дозріває,
жовтіє, як груші
з гілок
Дерева Світового…
Тоне в небеснім агаті,
Піщаними зливами сипле,
І пасочки боженята
Ліплять –
Так утворюються світи…
А коли янголи боженят
Ведуть потомлених
У білі хороми Господніх хат,
Де сонця у коминах, -
Надходить ніч.
Налітає космічний вітер,
І пісок
Розмітає над світом
Дощами зірок,
А ми кажемо – зорепади…
15,04,2011́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325633
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.03.2012
автор: Ольга Ярмуш