. Ірині Груздєвій
Розпечена череня у печі
прийма олію та вершкове масло.
Розго́рнем жар, та так, щоб не загасло,
а ледь жевріло, як зірки вночі.
Кладемо на череню карасi,
присмачимо сальце́м поміж реберець,
туди ж — цибульки кільця, чорний перець,
і — пра́жимо. Щоб кришка — у росі
поси́віла, щоб шкірка зажевріла
(та так, аби лиш диму не було,
щоб тільки запах через все село
летів за вітром. Так, аби — летіло...)
А як череня рибу підпече, —
посиплемо петрушкою і пір'ям
зеленої цибульки, з надвечір'я
візьмемо молока, нехай тече
на рибку, по́ки зовсім не покриє,
закриєм знов і — на слабкий вогонь,
аби промліло. Змиємо з долонь
сліди кухарства, ніж та стіл помиєм,
накриєм скатертиною, в гранчак
наллєм "Немирів" та наріжем хліба,
покличемо до столу рідних, ніби
не до вечері, ніби — просто так...
А потім, як на стіл смаженя ляже,
як пар під стелю вдарить, головне —
відскочити, бо што́вхають... мене
чи витіснять, чи хто під ребра вмаже:
чого товчешся, як сім'я — вечеря?..
У хаті — гомін, жарти з молока
та риби, хтось сьорбне із гранчака,
поки́ не бачить бабця. Хатні двері
відчинені. До ніг крадеться киця,
щоб вкрасти... За яблу́ні па́да сонце
і б'є навскіс. Відблискує віконце.
Сусід садками йде на вечорниці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325917
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2012
автор: Олександр Пахнющий