Ранковий вітер бадьоро прогулювався покрівлями людських осель, замітаючи сліди котячих походеньок. Своїм шаленим тілом, він то підіймався аж до огрядних хмар, то опускався до минулорічної трави, спаленої у минулу ніч. «Жодної живої травинки», - скрушно хитаючи верхівками верб над річкою, сумно констатував західний вітер. «Та за тиждень-другий, тут буде так зеленіти, що й котячі очиська мишу не вгледять», - було бадьоро висунуте передбачення. «І знову до хмар, вони живі, хоч і плаксиві дівулі, потормошу трохи їх». Йому таки були до вподоби їхні сльози, та й вони на нього не аж ображалися, то ж не ураган, що рвав їх на шматки. А ранішний вітер таки накликав дощику, який завадив другому голуб’ячому сніданку. Вони спритно впольовували не зовсім правочинні трофеї – ячмінне зерно, яке господиня всипала курам. Що одні, що другі – були неабиякі ненажери. Але через того ранкового розбишаку, голуби полетіли до піддашшя, а кури, з явно вираженою долею неправомірності, повагом пошкандибали на сіно, у двох собачих будах у вольєрі. Легітимні власники останніх насолоджувались теплою атмосферою літної кухні: один – на дивані, естонський гончий, інша – під столом, німецька вівчарка. Перший вдавав, що спить, насправді, він стулив втомлені очі, та з під повік пильнував, чи часом щось не кинуть поживного його колезі, тоді ж він одразу відкривав очі, очікуючи чогось подібного на диван перед його носом. А Та, що сиділа під столом, гіпнотично виманювала всякі смаколики, а кожну дрібницю хапала з таким звуком, що були певні побоювання, як би то собі зубів не поламала. Обоє, хоч і з певними відмінностями, дотримувались життєвої світоглядної позиції, що двір та їхнє довготривале перебування там допустиме, окрім шаленої прогулянки, не раніше теплої половини квітня, а спати краще на дивані, аніж у буді, підкреслював представник породи естонців, і точно не з мокрим вітром. А останній знову шугонув угору, до кількох найвищих сосен, потеліпав їхніми обважнілими гілками, що добре пам’ятали вологу після щедрого снігу, і рванув до хмари – одна вже перестала рюмсати. Як виявилось, в час його відсутності, ту хмарну жіночу вразливість заспокоїв теплий вітер зі сходу, надісланий обідняшним сонечком. На сьогодні, два вітри доволі приязно зустрілись – без вихорів та тискових перепадів. Торкнувшись на прощання крилами, Ранковий вітер чимдуж полетів на захід, наздоганяти ранок, вітати перехожих – торкаючись кашкетів чоловіків та спідниць жінок та іноді втручатись у телефонні розмови, хоч його мови абоненти, на жаль, не розуміли. А Східний теплий вітерець приніс ясне сонечко і погляди, звернуті в небо…
27.03.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325933
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2012
автор: Ярослав Дорожний