Шепочуть високі трави,
Пересипані ромашками і сокирками.
А осокір, сповитий хмарами,
Скотив долі краплинку роси.
Чи то була сльозинка, зронена
Від спогадів про сплетіння
Ніжних рук під кроною прохолодною.
Та він не скаже, мовчазний.
Лілеї білі, ніжні, як щічки дитини,
Протягнулись крізь воду тоненькими ніжками,
Вдивляються в дзеркало води,
Замріяно милуються красою своєю.
Чи згадуючи віддзеркалення
Двох пар щасливих очей, яке підгледіли.
Та не скажуть, втаємничені.
І пісок під вербами побіля річки
Шелестить крихітними камінчиками,
Шепочучи, підспівуючи вітру.
Чи то дивується, куди поділися
Сліди ніг наших.
Та не згадає, часом вивітрено.
Нічого не змінилося –
Трави кохаються з ромашками,
Осокір вмивається дощем,
Лілеї дарують красу місяцю,
Пісок пересипається по пляжу.
Тільки ми змінились.
Немає «ми».
Було коротким слово,
Стало нічим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326300
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.03.2012
автор: Ліоліна