Моя матусю! Любонько моя!
Моя хороша, рідна, добра, мила…
Ти, наче птаха вже дорослих пташенят,
Ще й досі хочеш заховать під крила.
Всерозуміння нам шукати годі,
Бо всі ми – діти різних поколінь,
І прокладаємо в житті свої дороги,
У кожного – своя під сонцем тінь.
Та, знаю, серце за свою дитину
Тривожиться, допоки в грудях б’ється:
Дитина схлипне – і заплаче мати,
Дитя сміється – мати посміхнеться.
В дитинстві хочеться, щоб мама обійняла,
У старості – щоб внуки пригорнулись.
Щось із дитинства в пам’яті зосталось,
Про щось - інакше вже подумалось, забулось.
А діти в клопотах також за своїх діток…
Секундами йде вічність в небуття.
Підтримку і любов даруймо завше!...
І нам дали життя, й ми даємо життя…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326318
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.03.2012
автор: Innessanew