Отаман ставив могорич.
Тут вже переч,чи не переч,
Потрібно пить.
Нікого,звісно,не вмовляли.
Не п`є горілку на халяву,
Хіба дурний.
А даки дурнів не справляли,,
Тому у кварти підливали.
Та й і не раз.
Вино з бочок лилось рікою.
Отаман бігав збулавою.
Красненько припрошав.
Ну а гарненькі молодички,
В вузенькі вдягнуті спіднички,
Попідтикали запаски.
А захмелілі чоловіки,
Ледь припіднявши вже повіки,
В кофтинах мацяли цицьки.
Жінки навмисно не давались,
Немов би то ,того встидались,
Насправді в ліс,щоб утікти.
Хитрющі були,не сказати,
Тягли хлопів у ліс і в хати,
Поки ще ті могли.
Тривала учта ця до рання.
Пили горілку на змагання,
Пок й упали під столи.
Боліло зранку все,і всюди.
Лежали свині то ,чи люди?
Хто б міг сказать?
Однак ,потрохи розповзлися.
В свої загони подалися,
А шльондри по хатах.
На другий ранок,у загонах,
На стрільбищах і полігонах
Науку гризли бойову.
Ломали зуби тут усякі,
Тихенькі ,й навіть забіяки.
Згодиться у бою.
Кидали списи і каміння,
В стрільбі навчалися уміння,
А дехто на мечах.
Найбільше ж хлопців мали коси.
Та й і лежали їх тут стоси,
Страшніші від меча.
Вправлялись ними дуже гарно.
Часу не гаяли тут марно.
Тож начувайся Рим.
Та всеж без панциря не можна,
Хоч проти списа,чи то рожна.
Нашили гунь .
Що день,то військо виростало.
Було його уже не мало,
Що й годі зрахувать.
Тим часом, даки що відбились,
На віль них землях поселились.
Подалі від римлян.
Знайшли в лісах чудо-озера,
Також знайшли і купу звіра.
Попльовують у вус.
З часів тих звались вольні даки.
З роками стали волиняки
Як і тепер.
А лаки ті ,що всеж зостались,
На зустріч римлянам подались,
У вирішальний бій.
Та добре їм не повелося.
Змогти їм римлян не вдалося,
Не помогли й боги.
Багато їх тоді упало.
Багато і рабами стало.
Не мало і втікло.
Погнали даків на Балкани,
В долини дикі,над річками.
Селили всіх.
Щоб блище були до римлянІв,
Бо ндто ж були не слухняні-
Свобода ж над усе.
Та не усіх вони погнали.
В ліси багато повтікало,
Та вийти довелось
Коли ж римляни їх зустріли,
Роти від подиву відкрили:
" Ви хто такі?"
Сказать боялись небораки,
Що і вони ворожі даки,
Хоч язика тут відкуси
І ці нещасні орвчі,
Себе назвали-втікачі.
Римлянам вчулось галичі.
Тоді знайшовся там москалик,
Сказав:" Ми тє што убєгалі,
То всьо равно што втекачі"
Отут вже римляни доп`яли,
Що перед ними,звісно,гали,
А не якісь там галичі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326604
Рубрика: Гумореска
дата надходження 31.03.2012
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико