Твоя тиша зупинилася на паралелі моєї вулиці,
щоб розповісти, як живуть досі мої не оглянуті сади.
Віриш, а я живу більше минулим аніж майбутнім,
так не краще, так не треба, але там досі є ти.
Мовчки, загубиться погляд кинувшись тінню за твоїм,
він знає до зупинишся ти, коли йтимеш додому,
де за містом фантазій линуть дощі не моїм,
зачарованим днем, що відстоює вічність на сьому.
Сьома ранку, а сонце ще досі говорить із небом,
хмари тишком летять в нікуди, десь на право життя.
Я чекаю на нас, я чекаю, як завжди на тебе,
надто тихо навколо, зазвичай навіть тінь не моя.
Твоя тиша зупинилася на порозі вулиці Едель,
я впевнений,що досі не навчився людей відпускати.
Ти муза, що повинна жити у віршах, Ти моя модель,
я впевнений, що досі не навчився людей чекати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326913
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.04.2012
автор: Alexander Marchuk