і падають краплі
з даху,
променями
пронизані,
проз дірку іржаву,
з карниза
летять донизу –
крупні дзвінкі алмази,
щоразу
з усього маху
розбиваються
об живу
порцеляну квіток,
як молоток
Ноя…
на голови
цвяхів
без промаху опускається:
покайтесь!
покайтесь!
покайтесь!! –
та ніхто
не кається…
02.04.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327220
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 02.04.2012
автор: Валя Савелюк