Вже обпалений ніжністю тоне згасаючий день.
Кожен подих на повну, бо кожний – можливо, останній.
В нас попереду вічність, позаду – півдолі лишень.
Розтеклась насолода, щоб болем зійти на світанні.
Сяє тиша, заплутавшись у павутинні зірок.
Навіть стриманий шепіт лунає пронизливим криком.
Все солодша стає необхідна нам близькість щокрок.
Огортає бажання шовкове так ніжно і дико.
Та зі сміхом заплющує очі відверта блакить.
І видіння, змішавшись із дійсністю, важко минає.
А покинутій темряві власне мовчання болить.
Вона заздрісно славить Кохання, якого немає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327531
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.04.2012
автор: Опівнічниця