Зім’ята серветка ввібрала розлите вино.
Смішні символісти… На кров воно зовсім не схоже.
Уламок від пляшки живе у долоні давно.
Та досі збігають по шкірі гіркі перехожі.
Стандартний сценарій… Вже мертві червоні свічки.
Вечеря на двох: лиш для мене та янгола болю.
Вчепились у ребра утомлені пальці гнучкі.
Святкуй перемогу! І сонце згасає поволі.
Єдиний лишився. Єдиний по-справжньому мій.
Кружляє в останнім і сповненім розпачу танці.
Шепоче мій янгол: «Вклонитися гідно зумій.
А я повернусь з першим сонячним променем вранці»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327541
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2012
автор: Опівнічниця