Весна…
Кленові листки ледь прорізують спокій;
Витрушує зовні весняне тепло.
В цей час оживає в глибинах глибоких;
Зелене прядеться листків полотно.
Розлогими стеблами тепляться соки;
Текуча невпинність кленове буття.
І у меристемах, чисельних затоках -
Зростають бруньки - мов кленове дитя.
Їх час вже іде – лиш здається, спинився;
Мов марення, вічність, одвічність життя.
Зростають жаринки зеленого ситцю -
Пряде полотно, це кленове, весна.
03.04.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327598
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2012
автор: Андрій Гагін