(ПРИСВЯЧУЮ СВОЇЙ РІДНІЙ МАТУСІ)
Я народилася в селі. В сім‘ї дітей було троє: старший брат, молодша сестра і я - «золота серединка».
Багато спогадів в голові роїться про минуле життя, особливо зараз, коли у паспорті «осінь», на скронях зима, а в душі поселилася ностальгія…
Я часто задаю собі питання, чому в дитинстві я не хворіла, а коли стала жити в місті, відразу організм «образився» на мене і щороку канючить повернутися туди, де народилася.
Звичайно, у мене є свої варіанти відповіді на це запитання. Цікаво, чи інші люди будуть згідні з моїми висновками?
По-перше, чиста вода з криниці. Ні з чим не можна порівняти цей неперевершений смак, її прозорість, м‘якість і бадьорість, яку відчуваєш після цілющих ковтків криничної води у всьому тілі. Особливо я навіть до цього часу люблю пити воду пригоршнями і вмиватися рано вранці біля криниці.
По-друге, чисте повітря, море зелені і квітів, і таке привітне сонце. Пів дня, як правило, ми проводили в школі, а після уроків обідали і гнали корову пасти. Бігали босі по землі, лазили по деревах, дрімали на ковдрі із буйних трав і розмаїття квітів. Уроки вчили, коли у вікна вже зазирали зорі і посміхався місяць.
По-третє, здорова проста їжа: щодня картопля, овочі, фрукти, молоко хліб і варення. М‘ясо їли тільки раз на рік, коли кололи порося.
Із овочів найчастіше взимку вживали квашену капусту, вінігрет з овочів, славнозвісну «шубу» з оселедцем, кислі помідори та огірки, а також квашені яблука «антонівку». В льоху стояли ящики зі свіжими яблуками з ранньої осені і аж до весни.
Але найбільше вкарбувався в пам'ять аромат маминого хліба і пиріжків з капустою, яблуками, сиром, вишнями, сливами і квасолею з маком. А ще мама запікала у сметані «конвертики» з гарбузом і «налісники» с сиром.
Раніше в селі не було газопроводу і їжу готували в печі. Спочатку на сильному вогні, а потім, коли залишався жар, їжа «умлівала». Ніде і ніколи більше не їла такі страви.
Хліб пекли в неділю. В цей день також мама всіх дітей купала. Потім ми втрьох чекали на печі, за квітчастою занавіскою, поки спечеться хліб і пиріжки. Аромат свіжо спеченого хліба лоскотав ніздрі і наганяв апетит.
Мама доїла корову і ми смакували пиріжками з парним молоком. На печі було жарко і ми після трапези засинали і снилися нам казкові сни…
Тепер завжди, коли чую аромат випічки, згадую безтурботне дитинство…
А який борщ готувала мама! Замість м‘яса клала квасолю. Особливо смачна ця страва була на другий день, в народі кажуть, що борщ «натягнувся». Коли овочі киплять у воді, вони віддають свій колір і смак, а коли зварений борщ деякий час постоїть, то овочі забирають частину того, що віддали, назад – ось чому на другий день борщ смачніший.
А ще згадую дивовижний аромат побіленої хати. Стіни були зроблені з глини і білили також білою глиною. Цілющі властивості цієї глини всім відомі. Її використовують в народній медицині і в косметології.
Окремо хочеться сказати про аромат сезонних квітів. Весною – тюльпани, нарциси, бузок, жасмин і черемшина, конвалії, підсніжники, проліски і «головастий» ряст.
Влітку повітря полонив аромат абрикос, вишень, черешень слив і яблунь. Біля хати у нас і до цього часу фруктовий рай! А як солодко пахне дозріла полуниця!
Не можу не згадати особливий аромат чорнобривців, улюблені квіти моєї мами і символ нашої квітучої України!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327624
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2012
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО