Не відпущу.
Нікому не віддам.
Моя. Тільки моя
і край.
Як же сказати
хочеться це все,
але не можу,
боюся втратити,
на жаль.
Боюсь почути "ні"
у вдповідь.
Але і ще чогось боюсь.
Проте, чого??
Не заю.
Сам собі не піддаюсь
і серце розуму
не підкоряю.
Не можу.
Воно мене не слухає.
Живе своїм життям
і все.
Та що мене,
нікого більш не слухає,
не підкоряється.
Його не вгамувати.
Завжди шукає чогось такого,
чого словами і не передати.
Тому що розумом цього
не зрозуміти.
Одні суцільні почуття.
Я так боюсь
Тобі хоч щось сказати,
та більше втратити боюсь.
Дозволь мені
Тебе кохати,
дозволь я з рук
Твоїх нап'юсь.
Чого? Отрути. Так, її.
Тоді хоч перед смертю
я зізнаюсь,
що снишся Ти мені щоночі
і що ніколи
я Тебе не забуваю.
Або помру,
так і нічого
не сказавши.
З собою заберу
цю таємницю.
Щовечора лягаю спати
з надією,
що Ти мені приснишся..
Няшка:))
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327692
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2012
автор: Fagotyst