Одного разу йому доведеться тебе забути.
І ти,
наче восьмирічне дитя, мамою в черзі до каси залишене,
відчуватимеш всередині панічний страх, нестерпний смуток,
запитий наосліп тишею.
Йому доведеться спакувати валізи,
забрати свого геніального Уелша та зубну щітку.
І ти, наче собака, приручена. Будеш готова віддати
останнє, готова на рештки, непотріб, мізер.
Тільки, щоб на пальці як і раніше була обручка,
щоб він обіймав тебе й, соромлячись, нишком плакав.
Щоб знав, як це...коли тобі в серце брудними словами лізуть.
Одного разу йому доведеться тебе згадати.
Перед сном, коли розум від спогадів болем ниє.
Як ніжно було до тебе торкатись, як солодко було цілувати тобі шию.
Він сидітиме на черствому ліжку, тримаючи у долонях важку від думок голову.
-"Я ненавиджу кожен сантиметр цього самотнього дому, це вбоге, порожнє
місто, я ненавиджу себе в ньому.Господи, мені без неї до кісток холодно.
В мені без неї більше нікому немає місця."
А ти, вся бліда й прозора, розчиняєшся вітром, коли
проходиш повз нього. За спиною, наче хтось повторює хором:
"Це ж кінець, ще трохи і титри."
А ти така ж норовлива, закохана, все ще
сидиш у авто вперто . Зрозумій, ти надто мертва, щоб бути з ним, живим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327784
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2012
автор: Леона Вишневська