Український Шанхай

Сьогодні  йду  по  вулиці-  усе  таке  знайоме
Чарівно-світлі  проліски,  весною  невагомі,
церкви  вбираються  до  свят,  повсюди  тіснить  в  грудях,
І  люди  всюди  гомонять,  повсюди  світло  в  людях.
Спущуся  вниз,  повз  магазинів  ряд  скляний  і  строгий,
Медова  вулиця,  ці  повороти,  наскрізь  брудні  й  убогі,
То  там,  то  тут,  з-попід  землі  оголено-святої
Дзинчать  мені  пелюстками  першоцвіти  зимові.
Ну  що  ж,  ходімо  далі,  в  ноги  мокро,  хай,
Цей  битий  кроками  асфальт  тебе  несе,  бувай…
Не  йди  сюди,  подорожуючий,  надію  бережи.
Цей  я  район  назву  Шанхай.  Тут  близько  до  біди.

Велике  перехрестя  розіп’яте  банком,
машин  потік  вже  стишено,  до  завтра,  о  шостій  ранку,
Усе  почнеться  знов,  Шанхай  же  не  вмирає.
Хоча  вмирають  в  його  плеврі  ті,  хто  все  втрачає.
Ті,  хто  здавали  кров  в  сумках,  в  пляшках  надоєних,
Хто  бачив  баби  очі,  той  страждав  за  усіх  них,
Шанхай  присмоктує  їх  зранку,  сотню,  тисячу.
Веде  їх  в  торгівельний  ряд,  замало,  ще  хочу!
Бабці  стоять,  торгують  за  гривеник.
Хочеш,  синочку,  молока,а  чи  вареник?
Бо  вдома  є  сім'я  моя,  убого  боса.
Заплетена  в  дівчат  коса,  і  ноги  в  кросах,
До  праці  й  хлопці  не  ладняться,  що  робити,
Такі  вже,  виродки,  як  є.  Хороші  діти.
Та  знаєш….  мило  так  бува  -  зійдемось  вкупі,
Ми  з  батьком,  діти  і  рідня  -  в  одній  халупі.
Тріщить  язик,  його  треба  змочити,
Щоби  змочити,  треба  мати  чимось  закусити…
Отак  живем  і  продаєм,  аби  купити.
І  жебраєм  по  полю,  бо  місто  нам  ніяк  не  наситити,
Ґвалтуєм  землю,  о  прости  нам  Боже,
Пиятикуємо,  лінуємся,  балакаєм  негоже…
Забули  що  то  Україна  -  і  нехай…
Собака  тявче  по  при  ноги  -  Гав!  Шанхай!

Відійду.  Постою.  І  чую  в  спину:
Пане,  беріть,  уступлю  половину!
Ще  хвилечку  стою,  міркую  без  упину…
Як  чую  раптом  стишене:
щоб  здих  ти,  курвий  сину…

Крокую  швидко,  довкола  -  чорно  сіре.
Як  на  замовлення,  хлюпоче  дощ,  осторочтілий.  
Іду  під  краплі.  Жаль,  що  не  зникаю.
Один  базар  пройшов,  а  чую  як  помалу
Із  низу  вверх  я  піддаюсь  Шанхаю.
І  всі  слова  мої,  уся  моя  наука,
Стають  наочно  брехнями.  В  житті  -  каторжна  мука,
Живі,  бо  мертві  не  платять  і  не  купують,
Живі,  бо  мертві  торгуватися  не  будуть,
Не  курять,  не  хворіють,  не  збиткують,
Не  зубожіють  і  не  багатіють.  
Вони  лиш  мертві.  Добре  це  уміють.
Мовчанням  інтригують  по  тротуарам
Нагло  сміючись,
То  голубом,  то  кішкою  шкіряться,
Смердять  тельбушшям,  смертію  гордяться.
І  при  людині  творяться  у  бруд.
І  навіть  найсвіжіший,  спілий  фрукт,
У  нього  перетвориться,  юначе..
Кажу  собі,  спокійся,  ет,  козаче…
Злякавсь  Шанхаїв,  плакать  будеш  ніччю
Працюй  думками.  Живи  протиріччям.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327843
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.04.2012
автор: Хельга Ластівка