Вона з'явилась невідомо звідки,
Земна занадто, або неземна.
В її очах світивсь мінливий Всесвіт,
У натовпі була, проте одна.
То завше поруч, наче тінь, блукала,
То оглянешся – вже її нема,
Знов появлялася - і танула в тумані,
З ким не була б – усе ж, немов сама…
І мовчки поглядом у землю заганяла,
І лікувала поглядом одним,
То змучувала, навіть докучала,
То обдаровувала раєм незвичним.
Була, мов біль й найвища насолода,
І карою, і сенсом літ життя,
Була тим ангелом, що втік колись із пекла,
Але не мав на небо вороття.
Вогнем, мабуть, їй крила обпалило,
Та душу зачепити не змогло,
І, навіть, коли сердилась – світились
В очах завжди любов, добро, тепло…
Ще зберегла великий дар і силу
Піднести у небесну височінь
Того, кого кохала і любила,
Подарувати дивну далечінь…
Розтанула, немов сніжок в долонях,
Не побажала – і не показала
В нічному небі ту зорю далеку,
Куди з Землі назавжди відлітала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327899
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.04.2012
автор: Innessanew