вже не мрія…

Зеленої  трави  велюр  по  схилах
простелить  у  сімнадцяте  весна.
Без  вимірів,  а  може  і  без  сили  -  
часописом  залишилась  одна...

Ніхто  її  не  спросить,  а  вона  ж  бо
за  ве́сною  у  котре  побіжить:
розхристана  провалиться  у  небо,  -  
то  сум,  а  в  нім  розтоплена  блакить...

Акустика  лунає  потойбіччя:
відкрила  чи  можливо  хтось  відкрив...
До  мрії,  кажуть,  гордість  геть  не  личить.
Самісінька,  -  й  ніхто  не  полюбив.

Під  сонцем  тільки  сильні...  Не  важливо,
що  серце  просить  "міцно  пригорніть".
Була  колись  вона  така  щаслива,
тепер  між  "ними"  небо  -  цілий  світ...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328468
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2012
автор: Ліна Біла