Йду,
спотикаючись в пітьмі.
Холодний вітер рве волосся.
Злобиво
в спину дивляться сліпі,
глухі щось чують,
а німі голосять.
Із свистом раптом камінь пролетів.
Це цілилися в серце
ДрУги ніжні…
А може,
ще із вас би хтось хотів?
Ви всі вже кинули,
мої безгрішні?
Приємний голос в трубку щось сичить.
Майстерно тче він
пелену облуди…
Моя душа з останніх сил кричить:
“Я вас усіх прощаю,
добрі люди!”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328588
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2012
автор: Karat