А ви коли-небудь доторкалися мрії? Спробуйте, це приємно. Вдвічі приємніше,
якщо ця мрія є живою людиною протилежної статі, яка ночами шепоче тобі на вухо «я
тебе люблю»… Втричі приємніше, якщо ця мрія схожа на найдорожчий скарб який,
здається, шукав все життя, якщо дивлячись в її сяючі, як лютневі зорі очі, ти
відверто, без всякого перебільшення говориш, що вона найдорожче що ти маєш, і
найкраще, що коли-небудь траплялося з тобою в житті. І ніщо в світі здається вже
не зможе забрати це від тебе, бо ти не звик втрачати мрії, і ніколи нікому і ні
чому не дозволиш розлучити вас…
Мозок - гірший ворог почуття… Він завжди лізе
куди не треба й де не мелиться… Хоча я й довго бігав від деяких фактів, та все
ж вони вилізли назовні. І все… Мрія розтаяла, як сніг навесні… І слізно вила
душа від того, що картинка та ж, а почуття вже ні. Не пускав, не хотів, не міг…
хоча вже й не відчував… Як мала дитина, не міг відпустити цей образ. Адже так
довго його шукав, а коли знайшов і вже здавалось нічого б не завадило моєму
щастю в подальшому існуванні, «любовь повернулась ко мне задом»(с)…
А тепер пояснення для чого це взагалі написано – не люблю я її,
хоча можливо й часто ностальгічно згадую, та не люблю. І ніколи не пробачу,
навіть не за те що ми розійшлись, ні, то вже інше… За мрію, яку вона в мене
вкрала, яку я шукав все життя, потримав в руках і втратив. ЇЇ ніколи не
пробачу, і аналогічно ніколи не забуду, той образ який шалено кохав і кохатиму
до скону своїх днів… та все ж не її – мрію…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328617
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2012
автор: Special One