Ніч перед боєм зоряна і тиха.
Над річкою котивсь туман.
Світивсь вогнями римлян стан.
Ніщо не віщувало лиха.
У стані русичів не спали.
До бою зброю готували.
Аттіла радився з князями.
Ще шанці рили і возами
Обставили навколо гору.
Виходили у ніч дозори
І вивідці,в цю пізню пору,
Зникали тінями в просторі.
Старшини молодь підганяли,
Ще щось зробити заставляли,
А ветерани вже куняли.
Спочити треба, добре знали.
Але коротка літня ніч,
Вже будят сотники дружину.
А чи звитяжну нині днину
Боги пішлють? У цьому річ.
То ж, нишком,всім богам молились.
Творили їм малую требу.
І на святую цю потребу,
Останнім куснем поділились.
З коліс знімали ланцюги,
Прохід зробили між возами.
Пішці,нерівними рядами,
Всі вийшли з стану,до ноги.
В долині стали,під горою.
Готові вже,чекали бою.
Кіннота скупчилась позаду.
Сховались сотні у засаду.
І тільки сонця перший промінь
На вістрях сулиць заблищав,
За річкою почувся гомін,
То Ецій з військом вже чекав.
Рядами рівними кагорти
Відважних римлян купно стали.
Прикрили фланги візіготи,
А прозеліти центр тримали.
В очах у русичів рябіло.
Орли на сонці мерехтіли.
Латинців були грізні сили.
Таких змогти,не легке діло.
Не мало виставили й гуни.
Навколо,оком де не кинь,
Біліли вивернуті гуні
І гарцював горячий кінь.
На поле виїхав Аттіла.
Конюший сулицю подав.
В бік латинян вона злетіла.
-Вже князь почав!
-Потягнім дружно по князі!
Та й залунало:-Слава!Слава!
В хвилини незабутні ці,
До бою сурма засурмила.
Враз розступилися пішці.
Вперед кіннота полетіла.
Плечем тісніше до плеча,
Пішли у бій Аттіли можі
І тріснули списи ворожі
На лезі руського меча.
Гатила гупали в щити.
Дзвеніла сталь,кістки хрустіли
І зупиняли наглі стріли,
Крок до завітньої мети.
Дружини західних слов`ян
На милість русичів здавались,
Та проти готів повертались
І лізли в бійку,мов таран.
Незламно римляни стояли.
Укупу зсунули щити.
Не дали й крок вперед пройти
І сотні вже списом поклали.
Тіснили пішців і кінноту.
Рядами йшли,мов на плацу.
Неквапно воїнів роботу
Робили мовчки,не просту.
Лунала лайка й смертний стогін
На всіх Європи язиках.
Кров цебеніла по тілах
І грав на лезах сонця промінь.
Валились в купу ранені і трупи.
Скажених коней копита і крупи
Нещадно чавили тіла.
Земля горячу кров пила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328777
Рубрика: Поема
дата надходження 08.04.2012
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико