Я не одна. Навкруг багато друзів,
Які сердешно усміхаються мені.
Та як же зрозуміти, чи це справжня дружба,
Чи лицемірство, що трапляється в житті.
Я не одна. Сама собі шепочу,
В моєму серці віра ще живе.
Я буду жити, скільки Бог захоче.
Життя, мов корабель, по морю ще пливе.
Ним інколи не можем керувати,
А інколи незграбний капітан
Потопить сам його, а потім плаче,
Що не вберіг свій корабель-життя.
Життя – одвічне поле бою,
Де вороги зневага і брехня,
Де кров тече бурхливою рікою,
Де кожен бореться за існування і буття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329434
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.04.2012
автор: Надвідна Лілія