В розбиті шибки білі заметілі
Вишень квітучих щедро так метуть.
Порозсипались спогади зотлілі,
Пірнули весни в сиву каламуть.
Вже й не згадала б може і ніколи,
Якби сьогодні не зайшла в цей дім:
Трухляві стіни, ніби захололи
У павутинні димчасто-крізнім.
Навіть вітри, мов коні полохливі,
З німої пустки рвуться до садів.
Які ж були ми в стінах цих щасливі-
Ще й досі чую відгомін тих днів.
Вже і весна настала світлоока,
П'янким цвітінням вибілився сад...
О, як боюсь заплутатись у кроках,
В терпких думках вертаючись назад...
О, як боюсь на спогади зомлілі
З минулих днів накликати дощі!..
Метуть-метуть вишневі заметілі
В розбиті шибки теплої душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329499
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 11.04.2012
автор: Наталя Данилюк