Графітний у руці гуляє олівець,
Лінію малює на білому папері, -
Яка собі проходить навпростець,
Де починаються життя картини двері…
В широких дверях тих стоїть дівчина
З чарівними очима наче перли,
Сама краса…прекрасна мов калина,
Побачивши її - душа завмерла…
Завмерла не на хвилю, ні на мить,
А на вічність довгу – нескінченну…
Стоїть собі…не мовить слова… все мовчить,
І так мовчатиме ще років кількість енну…
Це лиш малюнок – де ми немов коханці,
Які завмерли і на місці лиш стоять,
Але душа- все ще танцює танці,
А ми… а ми живі…нам нічого мовчать…
Автор: Назар Гузій 30.11.11.р. ©
[Жодну з частин даного вірша не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без дозволу автора]©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329626
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.04.2012
автор: Назар Гузій