Спустошена душа моя
зі страхом дивиться і болем
крізь вікна вицвілих очей
на світ байдужий і жорстокий...
І бачить сніг на пелюстках
розквітлих вишень, і багнюку,
і люд недобрий і лихий,
без співчуття і без любові
до ближнього й самих до себе...
Але як погляд твій сяйне
крізь скло зіниць мені у душу -
в ній розквіта весняний сад
медами й росами світанків!
...І знову сенс в житті знайду,
і знову оживаю з тліну,
і плачу, і сміюся знов,
і всіх люблю, і всіх прощаю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329647
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.04.2012
автор: Антошка