Рутина, ця сумна одноманітність,
І непомітно так проходять дні.
Давно забула, що таке привітність.
Життя моменти більше, ніж складні.
Ось ранок. Там полудень. І знов вечір.
А потім ніч: холодна і швидка.
Усе так налягло мені на плечі,
І убиває радість. Я слабка…
Ні, я не плачу, навпаки – сміюсь.
І руки опустити теж не смію.
Та все ж на фініші зламатися боюсь,
Бо до тепер тобою ще болію.
Тому й рутиною я зву своє буття,
Бо кожен день у пам’яті зринає
Тих спогадів протяжливе виття,
Що колить, б’є, безжально роздирає..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329859
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2012
автор: Olko