До краю змучена була цими думками
І відпустити їх я намагалась
Вже надоїло вічно плакати ночами
Та все одно без нього я боялась
Боялась пустоти, яка немов туман
Усе навколо себе покривала
Бо провалився мій блискучий план
І в неба допомоги я благала:
О, небо, поверни його мені
Без нього я вже зомбі не людина
І все навкруг сумне і в тишині
його я потребую, як дощу рослина.
Він, мов, той подих, що дає життя
Малий ковточок мого сподівання
Він ключ що відкриває вороття
До щастя, до надії, до кохання.
Вона його у мене забирає
А він боїться їй сказати -ні
навіщо світ коли його немає
О, небо, поверни його мені!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329949
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.04.2012
автор: БылОсніжка