Приречена довіку на любов,
Я вже втомилась від її рутини,
Та обабіч журби збираю знов
Чудові квіти кольору бурштину.
Сплітаю їх у сонячні вінки;
В купальську ніч несу, мов на заклання,
Свою жагу до мертвої ріки,
В яку навіки кануло кохання.
Злодійкувато мружаться літа,
А я на осліп все шукаю щастя.
Пливе по річці зграйка золота
Моїх вінків. І годі сподіваться,
Що десь чиясь розхристана душа
На зболену мою чекає душу,
Бо вже повз мене осінь поспіша,
А я кульбабки визбирати мушу.
́́́́́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330218
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.04.2012
автор: володовская