Завірюхою линуть літа.
І йому доведеться померти.
Але житиме довго поетом,
коли серце поклав на вівтар.
Коли книгу гортає школяр
чи бабуся в квітчастій хустинці –
то йому – найдорожчі гостинці.
Й ні до чого заморський доляр.
Бо йому б лиш увагу відчуть
і почуть тепле слово за муки.
Серцю втішно – читають онуки.
Пише легко, хоч думи печуть.
Хоч душа невигойно болить,
та найбільше бажання – горіти.
Щоб людей небайдужих зігріти,
а байдужих – від сну пробудить.
Світ який! В ньому стільки добра!
Об’єднати б всі "за" і всі "проти".
Тільки так можна зло побороти.
Щире слово повік не згора.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330567
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.04.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА